Розчарований “адвокат”

“Адвокат України” – ймовірно одна з найбільш часто використовуваних метафор для визначення ролі Польщі в українських міжнародних відносинах, а може й єдина можлива метафора, що визначає польську політику стосовно свого сусіда. Однак чи знає Польща як грати свою роль?

На початку 2010 року, відбулася прес-конференції в Польському інституті міжнародних справ, присвячена результатам президентських виборів в Україні. Два аналітики близько години намагалися пояснити журналістам, які зібралися там, що прихід до влади Віктора Януковича не означає, автоматичну перемогу проросійського курсу, що це не так однозначно, як може здаватися на перший погляд. На що одна з журналісток з обуренням запитала: “Так він проросійський, врешті решт, чи ні? Тому що я вже не розумію.” І це аж ніяк не поодинока реакція.

Поки  в Українi намагаються зрозуміти, чому немає власного Вацлава Гавела, Польща, як і раніше, думає про Україну з точки зору Помаранчевої революції. Прикладами цього є  чісленні конференції, на яких  найголовніше питання, на яке намагаються відповісти запрошені гості, майже завжди звучить так: “Українa є блакитною чи помаранчевою?” попри усю безглуздість цього запитання на сьогодняшній день. Не менш безглуздим є й неймовірна зацікавленність у  питанні справи  Юлії Тимошенко і в той же час ігнорування долi колишнього міністра внутрішніх справ Юрія Луценко (хоча можна радіти хоча б з того, що й у найбільш упертих політиків ЄС урвався терпець). Крім того, здається необґрунтованим переконання, буцімто українська політична еліта буде вимушена змінити свій підхід до демократії у зв’язку з підписанням угод з Європейським Союзом, і що олігархи насправді є проєвропейськими.

Помітно неозброєним оком, що Українa стає все менш цікавою для її “адвокатa”. Досить подивитися на польскі засоби масової інформації, які присвячують їй все менше місця і відмовляються від своїх кореспондентiв в Києві. Без сумніву, причини потрібно шукати також в тому, що відбулося після революції – це призвело до катастрофічних наслідків для помаранчевих лідерів і очолюваної ними країни. Однак, зменшення зацікавленності, залежне від з тимчасової кон’юнктури, не дає можливості для розвитку послідовної і ефективної політики по відношенню до східного сусідa. Хто, як не “адвокат”, має в першу чергу  пам’ятати і цінувати те, що в 2004 році українське суспільство показало, що воно має багато “Гавелів”, у яких є бажання змінити життя на краще? Тепер ми повинні дати їм час і підтримку для того, щоб вони зрозуміли це, а не покладатися на політичну ситуацію, тому що – як  свідчить відоме прислів’я  - “Москва не відразу будувалася”.